Читать онлайн книгу "Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо"
Поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла. Королiвська пошта Фантiппо
Г’ю Лофтiнг
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Подii, пов’язанi з iсторiею про поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла, вiдбулися, коли вiн повертався з подорожi до Захiдноi Африки.
Ця мандрiвка почалася з того, що тягништовхай, досить довго пробувши в Англii, трохи заскучав за Африкою. І, хоча вiн надзвичайно любив Лiкаря й нiколи не подумав би його кинути, одного зимового дня, коли погода була особливо холодною й гидкою, тягништовхай запитав його, чи вiн не проти прогулятися до Африки у вiдпустку – так, на тиждень-другий…
І там, у Королiвствi Фантiппо, Лiкар Дулiттл налагоджуе роботу поштового вiддiлення.
Це перша частина черговоi iсторii про чудового лiкаря. У видавництвi «Фолiо» 2020 року вийшли друком iншi книжки Г. Лофтiнга – «Історiя Лiкаря Дулiттла» та три частини «Подорожей Лiкаря Дулiттла».
Г’ю Лофтiнг
Поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла. Королiвська пошта Фантiппо
Серiя «Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури» заснована у 2010 роцi
Переклад з англiйськоi Ю. В. Лисенка
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова
План-проспект серii затверджено Мiнiстерством освiти i науки Украiни
Історiя Лiкаря Дулiттла
* * *
Подорожi Лiкаря Дулiттла. Пiдготовка
* * *
Подорожi Лiкаря Дулiттла. На островi
* * *
Подорожi Лiкаря Дулiттла. Запалення вогню
* * *
Поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла. Королiвська пошта Фантiппо
* * *
Поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла. Бюро погоди
* * *
Поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла. Останне розпорядження Генерального Поштмейс
© Ю. В. Лисенко, переклад украiнською, 2020
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
Пролог
Майже всi подii, пов’язанi з iсторiею про поштове вiддiлення Лiкаря Дулiттла, вiдбулися, коли вiн вже повертався з подорожi до Захiдноi Африки. А тому я почну (пiсля того, як коротко розповiм вам, чому вiн вирушив у цю подорож) з моменту, коли його корабель узяв курс додому й пiд усiма парусами помчав до Паддлбi-на-Болотi.
Отже, уся мандрiвка почалася з того, що тягништовхай, досить довго пробувши в Англii, трохи заскучав за Африкою. І, хоча вiн надзвичайно любив Лiкаря й нiколи не подумав би його кинути, одного зимового дня, коли погода була особливо холодною й гидкою, тягништовхай запитав його, чи вiн не проти прогулятися до Африки у вiдпустку – так, на тиждень-другий.
Лiкар радо погодився, бо вже давно нiкуди не мандрував i також уже почав вiдчувати, що йому в цi студенi грудневi днi не завадило б податися кудись подалi вiд Англii.
І вiн подався. Окрiм тягништовхая, узяв iз собою качку Чап-Чап, собаку Джипа, пiдсвинка Чав-Чава, пугача Пу-Гу та бiлого мишака – ту ж саму добру компанiю, яка була з ним пiд час сповненого пригод повернення з Краiни Мавп. Для цiеi подорожi Лiкар придбав маленький парусник – дуже старе, бите штормами i зношене судно, яке, однак, усе ще було досить мiцним для того, щоб витримати негоду.
Вони попливли вниз до пiвденного узбережжя Бенiнськоi затоки й вiдвiдали там багато африканських королiвств i екзотичних племен. А поки вони мандрували по суходолу, тягништовхай мав можливiсть вiльно блукати по своiх колишнiх пасовиськах. І вiн старався отримати вiд своеi вiдпустки максимум задоволення.
Одного ранку Лiкар з величезною радiстю знову побачив своiх старих друзiв ластiвок, якi, готуючись до щорiчного перельоту до Англii, зiбралися навколо його корабля, що стояв на якорi. Вони запитали його, чи вiн також повертаеться, бо якщо так, то вони будуть його супроводжувати, так само, як це було, коли вiн утiкав iз Королiвства Джоллiджинкi.
Оскiльки тягништовхай уже був цiлком готовий повертатися, Лiкар подякував ластiвкам й вiдповiв iм, що для нього така компанiя буде надзвичайно приемною. Решта того дня минула в суцiльному поспiховi, метушнi й бiганинi, треба було запастися провiзiею й приготувати все для довгоi дороги в Англiю.
Наступного ранку все вже було в повнiй готовностi до виходу в море. Якiр пiднято, всi вiтрила напнуто, i Лiкарiв корабель рушив на пiвдень iз попутним вiтром. І це саме той момент, коли починаеться моя оповiдь.
Глава I
Зузана
Одного ранку на першому тижнi подорожi додому, коли Джон Дулiттл i його звiрi снiдали разом за великим круглим столом у каютi, прилетiла одна ластiвка й сказала, що хоче поговорити з Лiкарем.
Джон Дулiттл вiдразу ж устав з-за столу i вийшов у коридор, де побачив самого ватажка всiх ластiвок, дуже симпатичного й елегантного маленького ластуна з довгими-довгими крилами й гострим, розумним поглядом чорних очиць. Звали його Стрiмкокрил, й iм’я це було справдi знаменитим в усьому пернатому свiтi. Вiн був чемпiоном Європи, Африки, Азii та Америки в мухоловствi i повiтрянiй акробатицi. Протягом багатьох рокiв кожного лiта вiн вигравав усi летючi перегони i щойно минулого року побив свiй власний рекорд, перетнувши Атлантику за одинадцять з половиною годин – зi швидкiстю понад двiстi миль за годину.
– Привiт, Стрiмкий, – сказав Джон Дулiттл. – У чому справа!
– Лiкарю, – почав маленький пташок таемничим шепотом, – ми помiтили каное десь за милю звiдси прямо по вашому курсу i трошки на схiд. У каное тiльки одна чорна жiнка. Вона гiрко ридае i зовсiм не гребе веслами. Вона вже за кiлька миль вiд берега, я б сказав, щонайменше за десять, бо в даний момент ми перетинаемо затоку Фантiппо i берег Африки уже ледве видно. Жiнцi справдi загрожуе небезпека, адже вона запливла так далеко у такому маленькому човниковi. Але схоже, що ii це не хвилюе. Вона просто сидить на днi каное i плаче, незважаючи на те, що з нею вiдбуваеться. Гадаю, вам треба з нею поговорити, бо, боюся, вона у великiй бiдi.
– Гаразд, – вiдповiв Лiкар, – лети повiльно туди, де вона знаходиться, – а я поведу корабель услiд за тобою.
Джон Дулiттл пiднявся на палубу i спрямував судно туди, куди вказував ластун. Незабаром вiн побачив невеличке темне каное, що гойдалося вгору-вниз на хвилях. Воно виглядало таким крихiтним на безкраiй поверхнi вод, що здалеку його можна було прийняти за полiно чи палицю, часом воно й узагалi пропадало з виду. У каное сидiла жiнка, а голова ii була опущена на колiна.
– Що трапилося? – прокричав лiкар, щойно корабель наблизився так, що жiнка вже могла його почути. – Чому ви запливли так далеко вiд берега? Ви що, не знаете, що вам загрожуе велика небезпека, якщо налетить шторм?
Жiнка повiльно пiдвела голову.
– Забирайтеся звiдси, – вiдповiла вона, – i залиште мене наодинцi з моею скорботою. Ви, бiлi люди, й так завдали менi достатньо горя.
Джон Дулiттл пiдвiв вiтрильник ще ближче й продовжив розмовляти з жiнкою ласкавим голосом. Але, з усього судячи, вона довго не хотiла йому вiрити, оскiльки вiн був бiлою людиною. Однак потроху Лiкар завоював ii довiру, i нарештi, усе ще плачучи, вона розповiла йому свою iсторiю.
Джон Дулiттл продовжив розмовляти з жiнкою
Це були часи, щоб ви розумiли, коли з рабством почали боротися. Брати в полон, купляти чи продавати рабiв уже суворо заборонили бiльшiсть держав. Але деякi злi люди все ще припливали до захiдного узбережжя Африки й таемно ловили або купляли рабiв та вiдвозили iх на своiх кораблях в iншi краiни, де вони мусили працювати на бавовникових i тютюнових плантацiях. Деякi африканськi королi продавали цим злим людям полонених, яких захопили пiд час вiйни, i заробляли на цьому грубi грошi.
Отже, ця жiнка в каное належала до племенi, яке було в станi вiйни з королем краiни Фантiппо – африканського королiвства, що знаходиться на узбережжi, бiля якого ластiвки й помiтили каное.
І в цiй вiйнi Король Фантiппо захопив багато полонених, серед яких був i чоловiк цiеi жiнки. Невдовзi пiсля завершення вiйни якiсь бiлi люди об’явилися на своему кораблi в Королiвствi Фантiппо й почали розпитувати, чи не можна там купити рабiв для тютюнових плантацiй. І коли король почув, скiльки грошей вони готовi заплатити за чорних рабiв, то подумав, що можна iм продати бранцiв, узятих у полон пiд час вiйни.
Цю жiнку звали Зузана, а ii чоловiк був вельми дужим i красивим мужчиною. Через це Король Фiнтiппо з задоволенням би залишив Зузаниного чоловiка в себе, бо йому подобалося мати сильних людей при своему дворi. Але работоргiвцям також були потрiбнi сильнi чоловiки, бо вони могли виконувати багато роботи на плантацiях. Тож вони запропонували особливо високу цiну за чоловiка Зузани. І Король його продав.
Зузана описала Лiкаревi, як вона довго пливла слiдом за кораблем у своему каное, благаючи iх повернути iй чоловiка. Але вони тiльки посмiялися з неi й продовжили йти повним ходом. Тож незабаром iхнiй корабель щез iз виду.
Ось чому, пояснила жiнка, вона зненавидiла всiх бiлих людей i не схотiла розмовляти з Лiкарем, коли вiн окликнув ii каное.
Лiкар жахливо розлютився, почувши цю iсторiю. Вiн запитав Зузану, як давно корабель работорговцiв, де був бранцем ii чоловiк, вийшов у вiдкрите море.
Вона вiдповiла, що це було пiв години тому. Без чоловiка, сказала вона, життя для неi втратило будь-який сенс, i коли корабель щез iз виду, рушивши вздовж узбережжя на пiвнiч, вона розридалася й просто полишила свого човна дрейфувати, в неi не було нi волi, нi сил навiть на те, щоб узятися за весла й гребти до берега.
Лiкар пообiцяв жiнцi, що допоможе iй, чого б це йому не коштувало. І вiн був налаштований прямо зараз на повнiй швидкостi кинутися в погоню за кораблем iз рабами. Однак качка Чап-Чап застерегла, що його судно занадто повiльне, а вiтрила можна легко помiтити здалеку, так що работорговцi нiколи не дозволять йому навiть наблизитися до себе.
Отож Лiкар кинув якiр i, залишивши корабель стояти на мiсцi, спустився в каное жiнки. Потiм, попросивши ластiвок допомогти йому в ролi розвiдникiв, вiн вирушив уздовж узбережжя на пiвнiч, шукаючи корабель работорговцiв, якi забрали чоловiка Зузани, в усiх бухтах i за всiма островами.
У безплiдних пошуках минула не одна година, й уже почала спускатися нiч, коли ластiвки-провiдники бiльше не могли бачити на далекi вiдстанi, бо мiсяця не було.
Шукаючи в усiх бухтах
Бiдна Зузана знову почала плакати, як Лiкар повiдомив, що припиняе пошуки на нiч.
– Уранцi, – вiдказала вона, – корабель злих мисливцiв за рабами буде вже за багато миль i я нiколи не отримаю свого чоловiка назад. Ой, лихо ж менi, лихо!
Джон Дулiттл заспокоював ii як тiльки мiг, навiть сказав, що якщо в нього нiчого не вийде, вiн знайде iй iншого чоловiка, такого ж гарного. Але вона, схоже, не звернула уваги на цю пропозицiю й продовжувала голосити: «Лихо! Лихо!»
Вона здiйняла такий лемент, що Лiкар не мiг заснути на днi каное, яке й так не було занадто зручним. Тож йому залишалося тiльки сидiти й слухати. Деякi з ластiвок вирiшили чергувати бiля нього й обсiли борти каное. І знаменитий Стрiмкокрил, iхнiй ватажок, також був тут. Вони з Лiкарем обговорювали, що ще можна зробити, аж раптом Стрiмкокрил цвiрiнькнув: «Тихо! Дивiться!» i показав у захiдному напрямку на море, що колихалося у пiтьмi.
Навiть Зузана припинила лементувати й обернулася подивитися. І там далеко на розмитому чорному виднокрузi океану вони розрiзнили крихiтне свiтло.
– Корабель! – скрикнув Лiкар.
– Так, – пiдтвердив Стрiмкокрил, – це корабель, сумнiвiв немае. Цiкаво, чи це не ще один работорговець?
– Що ж, якщо це работорговець, то не той, якого ми шукаемо, – зауважив Лiкар, – бо вiн не на тому напрямковi. Той, який нам потрiбен, пiшов на пiвнiч.
– Послухайте, Лiкарю, – промовив Стрiмкокрил, – давайте я злiтаю й подивлюся, що це за корабель, а потiм повернуся й розповiм вам. Хто його знае? Можливо, вiн зможе нам допомогти.
– Правильно, Стрiмкий! Спасибi тобi! – пiдтримав його Лiкар.
Отже, Стрiмкокрил пурхнув у темряву до цяточки свiтла далеко в морi, а Лiкар задумався, як там справи на його власному вiтрильниковi, який вiн залишив на якорi за кiлька миль на пiвдень уздовж узбережжя.
Коли минуло двадцять хвилин, Джон Дулiттл почав турбуватися, адже Стрiмкокрил, з його шаленою швидкiстю, мав уже достатньо часу, щоб злiтати туди й давно повернутися назад.
Та скоро славний ватажок, змахнувши крилами, зробив у темрявi над ними елегантне коло й опустився, легкий, мов пiр’iнка, на Лiкареве колiно.
– Ну, – запитав Джон Дулiттл, – що це за тип корабля?
– Це велике судно, – вiдказав задиханий пташок, – зi стрiмкими, високими щоглами i, як менi здаеться, воно дуже швидке. Причому цей корабель прямуе сюди, просуваючись дуже обережно, припускаю, вони бояться мiлин i пiщаних банок. Це дуже красивий корабель, добре оснащений i виглядае зовсiм новеньким. І ще вiн мае потужну зброю – великi гармати, якi визирають з невеликих вiконець на бортах. Люди на палубi також усi вбранi в ошатний блакитний одяг, зовсiм не так, як звичайнi матроси. А на корпусi корабля намальованi якiсь лiтери – назва корабля, як я розумiю. Звiсно, я не мiг прочитати ii. Проте пам’ятаю, на що це було схоже. Дайте менi свою руку, i я покажу вам.
Потiм Стрiмкокрил одним кiгтем почав креслити лiтери на Лiкаревiй долонi. Не встиг вiн закiнчити, як Джон Дулiттл пiдскочив, мало не перевернувши каное.
– «К.Ї.В.»! – закричав вiн. – Це означае «Корабель Їi Величностi». Це бойове судно, це вiйськовий флот. Саме те, що нам потрiбно, аби розiбратися з работорговцями!
Глава II
Лiкаря приймають на вiйськовому кораблi
І тодi Лiкар та Зузана почали щосили веслувати в напрямку свiтла. Нiч була тихою, але коливання океанських вод пiднiмало й опускало маленьке каное, як гойдалку, так що Зузанi знадобилося все ii умiння, аби тримати човен на прямiй лiнii.
Минула десь година, й Лiкар зауважив, що корабель, до якого вони намагалися допливти, бiльше не просуваеться iм назустрiч, а, здавалося, зупинився на мiсцi. І коли каное нарештi пiдiйшло впритул до його величезного корпусу, Джон Дулiттл зрозумiв причину – вiйськове судно зiткнулося з його власним вiтрильником, який вiн залишив на якорi без жодних сигнальних вогнiв. Утiм корабель Їi Величностi, на щастя, перед зiткненням рухався так обережно, що жодне iз суден, схоже, не зазнало серйозноi шкоди.
Знайшовши мотузяну драбину, що звисала з борту вiйськового корабля, Лiкар разом iз Зузаною видряпалися по нiй угору й ступили на палубу, щоб зустрiтися з Капiтаном.
Вiн знайшов Капiтана на мiстку бiля штурвала, той роздратовано походжав туди-сюди й щось бурмотiв собi пiд носа.
– Добривечiр, – промовив Лiкар увiчливо. – Гарна погода сьогоднi, чи не так?
Капiтан пiдступив i потрусив кулаком перед його обличчям.
– Це ви власник отого Ноева ковчега? – загорлав вiн, показуючи на вiтрильник поряд зi своiм кораблем.
– Е-е-е… так… тимчасово, – вiдповiв Лiкар. – А що таке?
– Ну тодi чи не були б ви такi ласкавi, – прогарчав Капiтан, обличчя якого було спотворене вiд лютi, – i пояснити менi, що ви в дiдька мали на увазi, залишаючи свое старе корито темноi ночi без жодних вогнiв? Що ви за моряк такий? Я на найновiшому крейсерi Їi Величностi шукаю Джиммi Боунза, торговця рабами, я полюю за ним уже цiлi тижнi. І так, наче менi мало було цього диявольськи складного узбережжя, я врiзаюся в посудину, що стоiть на якорi без вогнiв. На щастя, я йшов повiльно, подаючи звуковi сигнали, а то б ми всi могли пiти на дно. Я кричав вашому кораблю, але вiдповiдi не отримав. Тодi я спустився на його палубу з пiстолетами напоготовi, бо подумав, що це може бути работорговець, який намагаеться мене надурити. Я облазив увесь корабель, але не зустрiв нi душi. Нарештi в каютi я знайшов свиню – вона спала в крiслi! Ви завжди залишаете свое судно на свиню й наказуете iй спати? Якщо ви власник корабля, то чому вас на ньому немае? Де вас носило?
– Де вас носило?
– Я плавав на каное з цiею ледi, – вiдповiв Лiкар i пiдбадьорливо усмiхнувся Зузанi, яка знову починала хлипати.
– Плавав на каное з ледi! – прошипiв Капiтан. – Та я…
– Так, – пiдтвердив Лiкар. – Дозвольте представити. Це Зузана. А це Капiтан…. е-е-е…
Але Капiтан перервав його й пiдкликав моряка, що стояв неподалiк.
– Я навчу вас, як залишати Ноев ковчег ня якорi у вiдкритому морi, щоб у нього врiзалися кораблi вiйськового флоту, мiй дорогий морський ловеласе! Ви гадаете, що правила навiгацii це вам жарти? Ось, – вiн повернувся до моряка, який пiдiйшов за його наказом, – каптенармусе, посадiть цього добродiя пiд арешт.
– Слухаюся, сер, – гаркнув каптенармус. І Лiкар не зчувся, як на його зап’ястях мiцно заклацнулися кайданки.
– Але ця ледi потрапила в бiду, – вигукнув Джон Дулiттл. – Я так поспiшав, що повнiстю забув про корабельнi вогнi. Насправдi ще й не було темно, коли я залишив корабель.
– Вiдведiть його вниз! – гаркнув Капiтан. – Вiдведiть його вниз, поки я його не вбив.
І каптенармус потягнув бiдолашного Лiкаря до трапу, який вiв кудись на нижнi палуби. Та на початку сходiв той схопився за поручень i завис на ньому достатньо довго, щоб крикнути Капiтановi:
– Я мiг би сказати вам, де знайти Джиммi Боунза, якби захотiв.
– Що таке? – прохрипiв Капiтан. – Гей, тягнiть його назад! Так що ви там сказали?
– Я сказав, – пробурмотiв Лiкар, витягаючи хусточку й видуваючи носа скутими руками, – що мiг би сказати вам, де знайти Джиммi Боунза, – якби захотiв.
– Джиммi Боунза, работорговця? – перепитав Капiтан. – Саме на пошуки цього типа мене й вирядив Уряд. Де вiн?
– Моя пам’ять працюе не дуже добре, коли в мене зв’язанi руки, – вiдказав спокiйно Лiкар, кивнувши на кайданки. – Можливо, якщо ви знiмете цi штуки, то я щось i згадаю.
– О, даруйте менi, – похопився Капiтан, його манери негайно помiнялися. – Каптенармусе, звiльнiть заарештованого.
– Слухаюся, сер, – вiдповiв моряк, зняв наручники з Лiкаревих зап’ясть i повернувся, щоб iти.
– О, до речi, – гукнув Капiтан йому в спину, – принесiть на палубу стiлець. Можливо, наш гiсть утомився.
Тодi Джон Дулiттл розповiв Капiтановi все про iсторiю Зузани та ii нещастя. І всi офiцери на кораблi зiбралися навколо i слухали.
– І я не маю жодних сумнiвiв, – закiнчив Лiкар, – що работорговцем, який тримае в полонi чоловiка цiеi жiнки, е нiхто iнший, як Джиммi Боунз, якого ви шукаете.
– Безумовно, – погодився Капiтан. – Я знаю, що вiн десь тут поблизу цього узбережжя. Але де вiн тепер? Цю рибу пiймати дуже важко.
– Вiн пiшов на пiвнiч, – сказав Лiкар. – Але ваш корабель швидкий i зможе наздогнати його. Якщо вiн заховаеться у якiйсь iз цих бухт чи заток, то тут у мене е кiлька пташок, якi в змозi, щойно розсвiте, знайти його й сказати нам, де вiн е.
Капiтан спантеличено поглянув на лиця своiх офiцерiв, якi всi посмiхалися, не ймучи вiри.
– Що ви маете на увазi – кiлька пташок? – запитав Капiтан. – Голуби, натренованi канарки чи ще щось?
– Нi, – вiдповiв Лiкар. – Я маю на увазi ластiвок, якi повертаються в Англiю на лiто. Вони ласкаво запропонували менi провести мiй корабель додому. Це все моi друзi, розумiете?
Цього разу офiцери вибухнули реготом, вони плескали себе по чолу з виглядом знавцiв, показуючи, що вважають Лiкаря божевiльним. А Капiтан, подумавши, що з нього роблять дурня, спалахнув люттю й уже був готовий знову заарештувати Лiкаря.
Але офiцер, другий за старшинством у командi, шепнув йому на вухо:
– Чому б не взяти цього хлопця з собою й не дати йому спробувати, сер? Ми ж i так тримали курс на пiвнiч. Пригадую, я щось чув, коли служив у прибережному флотi, про одного дивака у захiдних графствах, який мав якусь дивну владу над звiрами i птахами. Я не сумнiваюся, що це вiн. Дулiттл його звали. Виглядае вiн цiлком незагрозливо. Є шанс, що вiн зможе нам допомогти. Тубiльцi явно йому довiряють, а то б ця жiнка з ним не попливла, ви ж знаете, як вони бояться виходити в море з бiлою людиною.
Пiсля хвилинних роздумiв Капiтан знову повернувся до Лiкаря.
– Як на мене, то ви говорите як стовiдсотковий божевiльний, мiй друже. Але якщо ви спроможнi навести мене на слiд работорговця Джиммi Боунза, то менi байдуже, якi засоби ви для цього застосуете. Як тiльки почне свiтати, ми вирушаемо. Але якщо це ви просто так розважаетеся за рахунок Вiйськового флоту Їi Величностi, то попереджаю: це буде найгiршою помилкою, яку ви зробили за все свое життя. Ну, а тепер iдiть i засвiтiть сигнальнi вогнi на цьому своему ковчезi i передайте свинi, що якщо вона дозволить iм згаснути, то з неi приготують скибочки бекону на обiд для моiх офiцерiв.
Лiкаревi довелося пiд веселий смiх i жарти команди перелазити через борт i перебиратися на свiй вiтрильник, щоб запалити вогнi. Однак наступного ранку, коли вiн повернувся на вiйськове судно i приблизно тисяча ластiвок прилетiло разом iз ним, офiцери Вiйськового флоту Їi Величностi вже не були такi охочi з нього кепкувати.
Сонце саме почало пiднiматися вдалинi над берегом Африки, i це був такий прекрасний ранок, який тiльки можна собi побажати.
Стрiмкокрил за нiч узгодив усi плани з Лiкарем. І задовго до того, як великий крейсер пiдняв свiй якiр i, розвернувшись, лiг на курс, уславлений ватажок ластiвок був уже на багато миль попереду iз цiлим загоном найвправнiших розвiдникiв, обстежуючи затоки й вивчаючи усi береговi заглибини, де б могли переховуватися работорговцi.
Стрiмкий домовився з Лiкарем щодо системи повiтряного телеграфу, яку мали органiзувати ластiвки. І як тiльки мiльйони маленьких пташок розтягнулися в лiнiю вздовж узбережжя, так що усе небо було поцятковано ними, аж доки сягало око, вони почали передавати звiстки про те, як iде пошук, висвистуючи iх одна однiй по всьому ланцюжку вiд передових розвiдникiв i аж до Лiкаря на вiйськовому кораблi.
І десь близько полудня прийшло повiдомлення, що корабель Боунза було помiчено за довгим високим мисом. Треба бути дуже обережним, говорилось у донесеннi, бо судно работорговцiв перебувае в повнiй готовностi зiрватися з мiсця за одну мить. Вони зiйшли на берег, тiльки щоб набрати води, i виставили навкруги дозорцiв, якi мають дати сигнал негайно повертатися в разi необхiдностi.
Пташки розтягнулися вздовж узбережжя
Коли Лiкар повiдомив це Капiтановi, вiйськовий корабель змiнив курс i ще бiльше притисся до берега, щоб довгий мис його прикривав. Усiх морякiв попередили, щоб вони поводилися дуже тихо, так щоб крейсер мiг застати работорговцiв зненацька.
Потiм Капiтан, очiкуючи, що работорговцi чинитимуть спротив, наказав також приготувати зброю до бою. І якраз коли вони вже збиралися огинати мис, якийсь дурнуватий матрос ненароком вистрiлив зi своеi рушницi.
– Ба-бах! – пострiл прокотився, вiдлунюючи, над поверхнею мовчазного моря, як розсерджений грiм.
І негайно ж по ластiвчиному телеграфу прийшло повiдомлення, що работорговцi вже попередженi й утiкають. І, звичайно ж, коли вiйськовий корабель нарештi виплив з-за мису, то тiльки й устиг побачили, як судно работорговцiв виходить у вiдкрите море, маючи фору в добрий десяток миль.
Глава III
Великий Гармаш
А потiм почалися найнапруженiшi морськi перегони. Була вже друга година пополуднi, i залишалося не так уже й багато часу до темноти.
Капiтан (пiсля того, як добряче вилаяв дурного стрiльця, який випадково натис на спусковий гачок рушницi) збагнув, що якщо вiн не наздожене работорговця до ночi, то може втратити його назовсiм. Бо Джим Боунз був вельми хитрим i спритним негiдником i знав Захiдний берег Африки (його й досi iнколи називають Берегом рабiв) як своi п’ять пальцiв. З настанням темноти, пливучи без вогнiв, вiн легко зможе знайти якусь бухточку чи закуток, аби там заховатися, або ж розвернутися назад i до ранку бути вже за багато миль звiдси.
Тож Капiтан вiддав наказ досягти найбiльшоi можливоi швидкостi. То були часи, коли на кораблях тiльки почали встановлювати паровi двигуни. Проте на початку iх використовували поряд iз вiтрилами для того, щоб доповнити силу вiтру. Капiтан надзвичайно гордився своiм судном К.Ї.В. «Вiолет». І йому страшенно хотiлося, щоб саме «Вiолетовi» припала честь упiймати мерзотника Боунза, який так довго кидав виклик вiйськовому флотовi, продовжуючи торгувати рабами пiсля того, як це було заборонено. Тому паровi двигуни «Вiолета» були запущенi на повну потужнiсть. Густий чорний дим повалив iз труб корабля, затьмарюючи морську блакить i закiптюжуючи бiлоснiжнi вiтрила, що гули, напинаючись на вiтрi.
А тодi матрос з машинного вiддiлення, який теж прагнув, щоб його кораблевi дiсталася честь захопити Боунза, закрив запобiжний клапан на паровому двигунi, аби збiльшити швидкiсть, а потiм пiднявся на палубу поспостерiгати за гонкою. І дуже скоро, звiсно ж, один iз новiсiньких котлiв «Вiолета» вибухнув зi страшенним гуркотом, розгромивши машинне вiддiлення.
Однак, будучи багатощогловим вiйськовим кораблем, «Вiолет» усе ще залишався швидкiсним судном. Тож вiн мчав уперед, шалено розсiкаючи хвилi й поволi настигаючи работорговця.
Проте хитрого Боунза, що мав таку значну перевагу, не так-то просто було наздогнати. А скоро й сонце почало сiдати, й Капiтан помiтно спохмурнiв i сердито тупав ногами. Бо знав, що в темрявi його вороговi вже нiчого не загрожуватиме.
На нижнiх палубах, де були матроси, солдатовi, який випадково вистрiлив з рушницi, доводилося непереливки. Усi його товаришi напосiлися на нього й шпиняли за те, що вiн виявився таким йолопом i попередив Боунза, який тепер майже напевно втече. Вiдстань до работорговця все ще була занадто великою, аби використовувати тi гармати, якi були на озброеннi в тi часи. Проте, коли Капiтан побачив, що присмерк наповзае на море i його суперник вислизае, то вiддав наказ пiдготувати гармати, хоча в нього не було й найменшоi надii, що його пострiли влучать у работорговця з такоi вiддалi.
Щодо Стрiмкокрила, то як тiльки розпочалося переслiдування, вiн прилетiв на крейсер перепочити i якраз балакав iз Лiкарем, коли вiд Капiтана надiйшов наказ пiдготувати гармати. Тож Лiкар i Стрiмкий спустилися вниз, щоб подивитися, як вони будуть стрiляти.
Там панувала дiлова, але напружена атмосфера. Кожен гармаш нахилився над своею гарматою, нацiлюючи ii, вираховуючи вiдстань до ворожого судна й чекаючи наказу вiдкрити вогонь. Той бiдолаха, якого зацькували його товаришi, усе ще мало не плакав через свою дурну помилку.
І тодi офiцер вигукнув: «Вогонь!» Із гуркотом, який струсонув корабель з носа й до корми, гарматнi ядра зi свистом полетiли понад водою.
Але жодне з них не влучило в работорговця. Плюх! Плюх! Плюх! Ядра попадали у воду, не завдавши вороговi жодноi шкоди.
– Занадто мало свiтла, – нарiкали артилеристи. – Як можна у щось влучити за двi милi у цьому проклятому присмерковi?
Тодi Стрiмкий прошепотiв Лiкаревi на вухо:
– Попросiть, щоб я вистрiлив iз гармати. Я бачу краще за них при слабкому свiтлi.
Та саме в цю мить прийшов наказ вiд Капiтана: «Припинити вогонь!» І гармашi залишили своi мiсця.
Щойно вони повернулися спинами, Стрiмкий заскочив на одну з гармат, розставив своi короткi бiлi лапки й притулив намистинку свого чорного очка до прицiлу. Потiм крилами почав давати знаки Лiкаревi, що стояв позад нього, аби той повернув гармату в той чи той бiк, так щоб нацiлитися, як вiн хотiв.
– Вогонь! – цвiрiнькнув Стрiмкий. І лiкар вистрiлив.
– Що це в чорта таке? – загорлав Капiтан з командного мiстка, коли пролунав пострiл. – Я хiба не наказав припинити вогонь?
Вогонь! – цвiрiнькнув Стрiмкий
Та перший помiчник потягнув його за рукав i показав на корабель работорговцiв. Стрiмкокрилове ядро акуратно перерiзало його головну щоглу надвое, i всi вiтрила жужмом попадали на палубу!
– Тисяча чортiв! – закричав Капiтан. – Ми влучили в нього! Дивiться, Боунз сигналiзуе прапорцями, що здаеться!
Тодi Капiтан, який секунду тому був сповнений рiшучостi покарати того, хто стрiляв без його наказу, забажав знати, хто зробив цей фантастичний пострiл, який знерухомив работорговця. Лiкар вже збирався сказати йому, що це був Стрiмкий. Але той шепнув йому на вухо:
– Облиште, Лiкарю. Вiн вам усе одно нiколи не повiрить. Ми стрiляли з гармати того хлопця, який допустився помилки. Нехай вiдновить довiру до себе. Вони, мабуть, нагородять його медаллю, i вiн почуватиметься краще.
На борту «Вiолета» панувало загальне пiднесення, коли вони наблизилися до покалiченого работорговця, який непорушно завмер на поверхнi моря. Боунза, капiтана, з усiею його командою зi ще одинадцяти негiдникiв було взято в полон й замкнуто внизу в арештантських камерах вiйськового корабля. Потiм Лiкар iз Зузаною та кiлькома матросами й офiцерами перейшли на судно работорговцiв. Зайшовши до трюму, вони побачили, що вiн набитий рабами, закутими в кайдани. І Зузана вiдразу ж упiзнала свого чоловiка й, обiйнявши його, розплакалася з радостi.
Чорношкiрих людей вiдразу ж звiльнили вiд оков й перевели на вiйськовий корабель. Затим «Вiолет» узяв судно работорговцiв на буксир. І це був кiнець злочинного бiзнесу мiстера Боунза.
Потiм було багато веселощiв, i рукостискань, i привiтань на борту вiйськового корабля. Для рабiв приготували розкiшний обiд на головнiй палубi. А Джона Дулiттла, Зузану та ii чоловiка було запрошено на офiцерську трапезу, на якiй за iхне здоров’я пили портвейн, а Капiтан i Лiкар виголошували промови.
Наступного дня, як тiльки розсвiло, крейсер вирушив на пiвдень уздовж узбережжя, висаджуючи людей на берег у iхнiх рiдних краях.
Це зайняло чимало часу, оскiльки Боунз, здавалося, назбирав рабiв у дуже багатьох рiзних племенах. І тiльки в другiй половинi дня Лiкар iз Зузаною та ii чоловiком змогли повернутися на корабель Дулiттла, сигнальнi вогнi якого слухняно горiли й посеред бiлого дня.
Потiм Капiтан потис Лiкаревi руку й подякував за величезну допомогу, яку вiн подав Флотовi Їi Величностi. Вiн також попросив у нього домашню адресу в Англii й пообiцяв розповiсти про Лiкаря в Урядi, тож Королева скорiш за все захоче зробити його лицарем або дати йому медаль чи ще якусь нагороду. Проте Лiкар вiдповiв, що замiсть цього радше б отримав фунт чаю. Вiн не куштував чаю вже кiлька мiсяцiв, а той сорт, що подавали в офiцерськiй iдальнi, був дуже гарним.
І тодi Капiтан подарував йому п’ять фунтiв найкращого китайського чаю i ще раз висловив йому подяку вiд iменi Королеви й Уряду.
Потiм «Вiолет» знову розвернув свого величного носа на пiвнiч i взяв курс на Англiю, а вся його команда в блакитних унiформах зiбралася бiля борту й тричi вiд щирого серця проскандували вiтання Лiкаревi, так що луна прокотилася понад морем.
І тепер Джип, Чап-Чап, Чав-Чав, Пу-Гу i всi решта оточили Джона Дулiттла й захотiли почути все про його пригоди. А коли вiн закiнчив свою розповiдь, то вже настала пора пити чай. Тож Лiкар запросив Зузану та ii чоловiка почаювати разом iз ним перед тим, як вони попливуть на берег.
Команда в блакитних унiформах зiбралася бiля борту
На це вони радо погодилися. Лiкар сам заварив чай, i вiн вийшов просто чудовим. За чаем Зузана i ii чоловiк (якого звали Бегвi) розповiдали про Королiвство Фантiппо.
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=63833168) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения